Багатовікова історія українського народу. У січні місяці ми декілька разів звертаємось до історичних подій — це День Соборності України та вшанування пам’яті юнаків, які героїчно загинули у бою під Крутами.Мета:
- формувати почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого, інтерес до літератури про бій під Крутами;
- розвивати мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни на прикладі подвигу однолітків;
- прищеплювати любов і повагу до історичних надбань українського народу, інтерес до минулого;
- виховувати почуття національної гідності, гордості за свою Батьківщину та народ, повагу до історії власного народу.
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
1-й ч и т е ц ь
Сьогодні на заздрість усім ворогам
Будується наша Вкраїнська держава.
Її незалежність потрібна всім нам
І ми помилятись не маємо права.
Історія наша нам більш не простить,
Забудьмо зловіснії сварки і чвари.
Як зрадим Вкраїну в цю жадану мить,
Нам знов не минути всім Божої кари.
Згадаймо, як предки боролись колись,
В боях здобували і волю, і славу;
Як річеньки крові за край наш лились,
За рідну Вітчизну, Вкраїнську державу.
К л а с н и й к е р і в н и к. Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, розпочиналось голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами.
Людина має пам’ятати звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру.
В е д у ч и й
І знов, у котрий це вже раз,
Зійшлися ми в одній родині,
Щоб пом’януть той славний час,
Коли в офіру батьківщині
Себе принесли кращі з нас.
В е д у ч а
Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути.
В е д у ч и й. У пам’яті кількох народів збережено історію про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів — 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців — 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.
В е д у ч а. У бою під Крутами полягли київські студенти й учні, що 1918-го стали на захист незалежності своєї Вітчизни.
В е д у ч и й. Поїзди, проходячи повз цю маленьку станцію, стишують хід, а в день, коли сталася трагедія, тривожно сигналять... Немов будять приспану й присипану порохом забуття за часів СРСР нашу пам’ять про тих, хто поклав голову в цих полях, захищаючи незалежність молодої Української держави. Передчасно зів’ялий цвіт, юні романтики...
Звучить пісня Павла Дворського «Балада про Крути».
2-й ч и т е ц ь
Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
«На порох стерти, перебити!» —
Іде на Київ Муравйов.
3-й ч и т е ц ь
Славних хлопців-добровольців зібралося триста,
А дорога, наче доля, — коротка, терниста.
Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,
Бо проллється кров юнача цілою рікою.
2-й ч и т е ц ь
Ой зазнала Україна лютої пригоди,
Сколотила орда чорна
Дніпровії води.
Сколотила чисті води невідомо нащо,
На калину-Україну
Накинула зашморг.
3-й ч и т е ц ь
Щоб калині-Україні пісень не співати,
Запалила орда тиху
Українську хату.
Щоб калині-Україні
Не діждати квіту,
Щоб подались в яничари
Українські діти.
1-й і с т о р и к. Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. побільшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь було поділено на чотири взводи по 28–30 чол. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмівтстріляти, перебувала у резерві.
2-й і с т о р и к. 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва розпочався бій, який тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючому ворогові та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.
4-й ч и т е ц ь
Під Крутами сльози, зітхання тяжке...
І як же це сталось, здатний хто на таке?
Стало каменем серце отут біля Крут
І заповідь божа затоптана в бруд.
А заповідь п’ята каже: «Не вбий!»
То хто ж породив тебе, кате людський?
Під Крутами вбивство, під Крутами гнів...
І все пам’ятаю через тисячі днів.
І пам’яті свічка горить не згаса
І 300 сердець — наша гордість, краса.
Під Крутами квіти, «Реквієм» спів...
Пам’ятай, Україно, патріотів синів!
3-й і с т о р и к. Тим часом, за свідченнями очевидців, у студентів та юнкерів закінчувалися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була якраз там.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака закінчилася поразкою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.
4-й і с т о р и к. Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає одного взводу студентів, що стояв найближче до станції: у сум’ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, уже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов утратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.
1-й ч и т е ц ь
Покрила сніг їх кров юнацька,
Червона, наче маків цвіт.
Не встануть більше наші хлопці,
Вже не подивляться на світ.
В серцях людських не вмерли Крути,
Вони проклали у майбутнє шлях,
Щоб гордо майорів навіки
Жовто-блакитний України стяг.
Було їх триста, тільки триста
Героїв — українських соколят.
Марія Коломий
В е д у ч и й. Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.
В е д у ч а. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від кількох до декількох сотень. Наприклад, Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам’яті тридцяти».
5-й ч и т е ц ь
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся воїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Павло Тичина, 1918 рік
6-й ч и т е ц ь
Який колись страшний був час,
Яка була страшна хвилина,
Як мати, плачучи, між трупами
Шукала свого сина.
Таких синів було багато,
І мати була не одна.
Героїв вірних України
Сира сховала всіх земля.
Нечиста сила — орда дика
Забрала молоде життя.
Навік ми будем пам’ятати
Героїв Крутів, їх буття.
Лиш тільки хрест на їх могилі
І синьо-жовтий прапор майорить:
Там цвіт прекрасний України
Довічним сном калинно спить.
Марія Коломий
В е д у ч и й. Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.
В е д у ч а. Вони — студенти, курсанти, школярі — виявилися у своєму патріотизмі вище класових інтересів і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім’я волі свого народу.
В е д у ч и й . У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це — символ нескореного духу нашої нації.
В е д у ч а. Нехай пам’ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.
7-й ч и т е ц ь
Народе мій, для всіх завжди відкритий,
Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити,
Мовляв, дороги іншої нема.
Як знову йти до старшого нам брата
Просить своє... й на весь світ працювать,
Не дай себе до нитки обідрати,
Зумів же двічі пута розірвать.
8-й ч и т е ц ь
Не вір невтомним брехунам пихатим.
На жаль, такі синочки в тебе є,
Що все на світі ладні обібрати,
Купити, перезрадити, продати,
Священну волю навіть розіп’яти,
Покривдить рідну матір, осміяти,
Щоб тільки крісло втримати своє.
Народе мій, великий, український,
Як буде в тебе воленька свята,
То буде й коровай, і мед по вінця,
Не зразу, та на вічнії літа.
К л а с н и й к е р і в н и к. Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій пам’яті. Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі.
9-й ч и т е ц ь
Крути наші українські
Славлять Україну!
Там боролись сини наші,
Бились до загину!
Там боролись, не здавались
Українські діти
І гинули від свавілля,
Як узимку квіти.
Муравйов надав наказ свій:
«Все з лиця стирати,
Щоб ніхто більш не наваживсь
Опору давати!»
Їх вбивали і топтали,
Щоб їх не впізнали,
Із облич отих квітучих
Очі видирали.
Отакий-то «старший брат»
Прийшов в Україну,
Щоб залити ріки кров’ю,
Народ — в домовину!
Що тут тільки не творили —
Голодом морили,
І по тюрмах та Сибірах
Народ розвозили!
Хоч постійно ріки кров’ю
Вони заливали,
Та вкраїнці не один раз
Із колін вставали.
Не зламав ні гніт комуни,
Ні їхні тортури,
Ні Сибір — тайга проклята,
Ні тюремні мури!
Та ще раз вся Україна
З колін таки встане,
Щоби зняти раз назавжди
Московські кайдани!!!
Михайло Костів
10-й ч и т е ц ь
Була зима... Ніхто й не міг сказати,
Що зовсім скоро їм прийдеться йти,
Щоб неньку Україну захищати,
За її волю в битві полягти...
Їх було триста — юнаків сміливих,
Їх було триста... І усі вони
Не будуть більше знати днів щасливих,
Вони — герої, нації сини.
Звучить гімн «Ще не вмерла Україна».
